Микола Хмільовський

ДО ПИТАННЯ ПРО ІДЕНТИФІКАЦІЮ, КУЛЬТ ТА ІКОНОГРАФІЮ ЛЬВІВСЬКОЇ АЛЕБАСТРОВОЇ СТАТУЇ БОГОРОДИЦІ, Т. ЗВ. „ГІАЦИНТОВОЇ МАДОННИ”

Під назвою “Гіацинтова Мадонна” (“Madonna Jackowa”)сьогодні в церковно-мистецькому світі відомо чотири алебастрові фігури Богородиці з Дитям. Дві з них знані як „львівські” (постать Богородиці стоїть в повен зріст), ще дві – як „краківськi” (у цих роботах Богородицю зображено сидячою на троні). Сьогодні дві фігури (одна, що стоїть в повен зріст й одна, що представляє Богородицю на троні) – зберігаються в скарбниці домініканського монастиря св. Трійці в Кракові. Іншу натронну поміщено справа від головного вівтаря кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці та Івана Хрестителя в Перемишлі, вона є найшановнішою, коронованою 15 серпня 1766 року його святинею. Ще одну фігуру Богородиці, що стоїть в повен зріст, виставлено у відділі „Католицизм” Львівського музею історії релігії. Далі мова йтиме саме про ці ростові фігури Богородиці. Для зручності ту, що нині зберігається у Львові, називатимемо „львівською ростовою” (мал. 1, 1а),

відповідно іншу – „краківською ростовою” (мал. 2, 2а).

Більше двадцяти п’яти років тому у Львівському музеї історії релігії було  виставлено алебастрову статую Богородиці й представлено як репліку „Гіацинтової Мадонни”. Разом з тим існували версії, що дана робота є не реплікою, але оригіналом „Гіацинтової Мадонни”. Однак такі здогади довгий час не мали достатнього наукового підґрунтя, адже вважалось, що 1946 року домініканці вивезли оригінал „Гіацинтової Мадонни” до Польщі. Поміщено її в скарбницю монастиря Святої Трійці отців домініканців у Кракові. З того часу вона не виставлялася для громадського огляду, а зображення її не публікувалося. І лише 2006 року в Національному музеї в Кракові було відкрито виставку „З колекцій отців домініканців”, де серед інших пам’яток можна було побачити й „Гіацинтову Мадонну”. Того ж року з 25 травня по 2 липня в Королівському замку у Варшаві демонструвалася виставка „Польща й Апостольська столиця”, що була приурочена до візиту папи Венедикта ХVI. Було зібрано найцінніші пам’ятки, раритети з усієї Польщі, зокрема й т. з. „Гіацинтову Мадонну”. Обидві виставки мали широке освітлення в пресі, також були опубліковані фото представлених пам’яток.

Нарешті можна було порівняти фігуру, що перебуває в Львівському музеї історії релігії з роботою, що зберігається в краківському монастирі отців домініканців, і сумніви розсіялися. Обидві скульптури подібні, майже тотожні. Використано той сам матеріал, така ж іконографічна схема, але робили їх різні майстри у різний час і в різних місцях. Це дозволяє стверджувати, що оригінал „Гіацинтової Мадонни” залишився у Львові, а в Кракові опинилася пізніша репліка.

Однак польська дослідниця Божена Опілло-Налєпа (Bożena Opiłło-Nalepa), яка в 1997–1998 роках реставрувала краківську ростову фігуру Богородиці, вважає навпаки. На її думку, алебастрова статуя Богородиці, яка зберігається у Львівському музеї історії релігії, є копією, причому невдалою: „Jest to rzeźba pełna, będąca nieudolnym naśladownictwem oryginału (il.7). Miała być zapewne, w założeniu kopią ‘Madonny Jackowej’ wykonaną do celów kultowych”. Не випадково Б. Налєпа пише „копія” в лапках, бо ж не тільки в окремих деталях, але й загалом, в силуеті вона відрізняється від оригіналу: „Ma jednak bardziej krępe przysadziste proporcje, ‘mięsistą’ uproszczoną formę wskazującą na brak umiejętności interpretacji formy gotyckiej. Figurka jest prawdopodobnie barokowa (może być późniejsza) […]”. Різницю дослідниця пояснює неумілістю майстра.
Отже, маємо дилему – копія чи оригінал? Оригінал у Кракові, чи у Львові?  Звичайно, можна припустити, що дві наявні фігури є копіями невідомого, незбереженого прототипу. Продуктивніше визначити такі характеристики пам’яток, наявність чи відсутність яких зафіксовано в джерелах, що дозволить простежити історію пам’яток, їх функціонування у часі та просторі, а відтак зробити обґрунтовані висновки. Наприклад, у львівській фігурі відбито голівку Ісуса, а також відсутні корони, тобто, потрібно вияснити, коли і при яких обставинах вона втратила корони (звичайно, якщо вони були) та голівку Дитяти – це перше. Друге, визначити, коли було короновано краківську фігуру. Ще одна відмінність, яка кидається у вічі – це зображення у львівській „Мадонні” розпущеного волосся, що спадає по плечах і спині. У краківській фігурі голова Богородиці покрита покривалом, а похилі плечі – плащем.

1902 року в Кракові було видано книгу Едуарда Новаковського (Edwarda Nowakowskiego) , він же отець В’ячеслав з Сулгостовa, капуцин (1829–1903) про чудотворні зображення Богородиці в Польщі. Тут було подано найдокладнішу інформацію про 1050 Богородичних ікон, фігур, образів, про церкви, в яких вони розміщувалися, про книжки, в яких їх описували або згадували. Без перебільшення – для свого часу це було справді енциклопедичне видання. Не обминув отець В’ячеслав, звичайно, й алебастрової фігури Богородиці зі Львова. Загалом, він повторив уже сказане Фeліціаном Лобеським (Felicjanem Łobeskim)  та о. Донатом Піонтковським (Donatem Piątkowskim) , бо ж бачив і описав ту саму статуетку. А завершив так: „R. 1901 złodziej główkę Dz. J. oderwał – zaginiona”  (виділено – М.Х.). Цей факт було підтверджено на засіданні львівського відділку Комісії для вивчення історії мистецтвa у Польщі (Komisji Historii Sztuki), яка під головуванням проф. Яна Болоз-Антоневича (Jan Bołoz-Antoniewiczа) (1858–1922) зібралася в каплиці Потоцьких монастиря домініканців у Львові 20 червня 1901 року. На додачу Комісія занотувала ще й викрадення двох золотих корон з голів Богородиці й Дитяти. З того часу й донині голівки Ісуса у львівській алебастровій фігурі Богородиці немає.

Божена Опілло-Налєпа, заперечуючи факт втрати голівки Ісуса, не зважила при цьому на авторитет Комісії історії мистецтва у Польщі. Аналізуючи фото „Гіацинтової Мадонни”, яке виконав Едуард Тржемеський (Edward Trzemeski) у Львові 1878 року, вона наголосила: „Zwracam uwagę, że główka (на фото 1878 р. – М.Х.) jest identyczna z obecną (nie zaginęła zatem na przełomie XIX/XX w. (виділено – М.Х.)  jak sugerują ‘Sprawozdania Komisji Historii Sztuki’ z 1901 r.)”. Знову дилема – втрачена голівка чи ні? Щоб внести ясність, звернемось до тогочасної львівської преси, котра не могла не розповісти про напад на „Гіацинтову Мадонну”. 21 грудня 1901 року в часописі „Gazeta Lwowska” було подано матеріал під заголовком „Lwowska Komisya Historyi sztuki”, який містив інформацію про виїзне засідання Комісії в монастирі домініканців у Львові. Оскільки цей матеріал має визначальне значення у вирішенні означеної дилеми, то подаю його повністю:

Grono współpracowników Komisyi, złożone z Pp. prof. Antoniewicza, ks. prof. Fijałka, prof. Finkla, Kowalczuka, dra Rubczyńskiego i dra Batoskiego, zebrało się dnia 20. czerwca b. r. w kościele lwowskim OO. Dominikanów w celu dokładnego obejrzenia statuetki t. zw. Matki Boskiej Jackowej i dokończenia dyskusyi, która się wywiązała z referatu dra Łozińskiego na jednem z poprzednich posiedzeń. Dyskusyą zebrania, w którem uczestniczyli też O. prowincyał Thir i O. A. Górnisiewicz, kierował prof. Antoniewicz. Figurkę, będącą stale zasłoniętą obrazem w ołtarzu kaplicy bocznej (na prawo), zdjęto za zezwoleniem ks. prowincyała i ustawiono na ołtarzu wśród rzęsistego oświetlenia przez co dokładnie można było przestudyować szczegóły, wskazujące na czas powstania zabytku, następnie zbadać charakter dłuta i materyału, oraz stan zachowania. Co do ostatniego, niemile uderza ponowne uszkodzenie, jakiego postać Dzieciątka Jezus świeżo doznała. Główka Dzieciątka została oderwaną i przepadła bez śladu, zaś kilka miesięcy temu, zginęły wskutek kradzieży popełnionej w kaplicy, dwie złote korony z głowy Matki Boskiej i Dzieciątka, praca złotnicza późniejszej epoki. Ogólnie zgodzono się przy dokładnem opatrzeniu rzeźby, że z wyjątkiem główki Chrystusa, która może była kiedyś dorobioną, cała statuetka jest z jednego kawałka alabastru i nie ma widocznych żadnych śladów późniejszej restauracyi. Prof. Antoniewicz poddawał rzeźbę szczegółowej analizie, dochodząc do odmiennych, niż poprzednio, wniosków. Głównie posuwa przypuszczalną datę powstania dzieła wstecz aż do r. 1350 i. uważa je raczej za utwór francuskiego niż niemieckiego dłuta. Równocześnie wskazuje na związek dzieła z drobną plastyką francuską XIV wieku, zwłaszcza z rzeźbami z kości słoniowej. Ponieważ pomimo bardzo prawdopodo¬bnego rozwiązania kwestyi pochodzenia tego arcyciekawego zabytku pozostały jeszcze niektóre tru¬dności i wątpliwości, wymagające bliższego rozpatrzenia tak strony ikonograficznej, jak i technicznej, postanowiono figurkę z kilku stron charakterystycznych sfoto¬grafować dla posługiwania się temi zdję-ciami w dalszych studyach i dyskusyi, w której pierwszy głos zastrzega sobie prof. Antoniewicz (виділено – М.Х.).

Отже,  можна констатувати, що за декілька місяців перед 20 червня 1901 року лиходії напали на алебастрову фігуру Львівської Богородиці. Було викрадено золоті корони з діамантами,  „praca złotnicza późniejszej epoki” та відірвано голівку Ісуса, яка „przepadła bez śladu”.

Можемо точніше визначити час крадіжки. Цілий рік фігуру Богородиці було закрито заслоною, і лише на Богородичні свята її відкривали для вшанування. Тож 1901 року вірні востаннє її споглядали 25 березня на свято Благовіщення, потім її було закрито. На Страсну П’ятницю (5 травня) у каплиці Потоцьких, як зазвичай, встановили Гріб Господній, а потім композицію Воскресіння Христове, яка простояла до свята Вознесіння Господнього (16 травня). Під час цих робіт, найімовірніше, і було зроблено напад на фігуру, вкрадено золоті корони та відірвано голівку Ісуса. На престольне свято Тіла Христового (6 червня) мав бути хресний хід з виносом статуї Богородиці, тобто, це найпізніший термін, коли мусили виявити крадіжку. Зрозуміло, що домініканці не могли відкрити для поклоніння й вшанування обезголовлену, спрофановану „Гіацинтову Мадонну”, й вони забрали її з вівтаря. Як вказано на засіданні Комісії від 20.06.1901 р., голівка Ісуса „może była kiedyś dorobioną”, корони виготовлено, статую освячено – і вона знову могла би зайняти своє  місце у вівтарі, залишитися реліквією, „Гіацинтовою Мадонною”, об’єктом культу. Так могло бути, а могло й по-іншому. Отці домініканці могли замовити виготовлення копії статуї або могли замінити її іншою, подібною фігурою. З позицій культу, церковно-релігійної практики, канонічного права всі три варіанти – коронування та освячення реставрованого оригіналу, копії чи іншої фігури є рівноцінними і правомірними. Це в мистецтві та науці копія і оригінал є невідповідними/взаємовиключними, а втрата оригіналу незворотною. Як поступили домініканці у цій ситуації? Про це далі.

Як вже згадувалось, Божена Опілло-Налєпа безпідставно заперечила повідомлення Комісії історії мистецтва про те, що 1901 року в „Гіацинтовій Мадонні” було втрачено голівку Ісуса. Однак крадіжку золотих корон – з посиланням на теж повідомлення – вона визнала доконаним фактом. Читаємо:
„Złote korony barokowe Madonny lwowskiej zostały ukradzione w 1901 r., co odnotowała Komisja Historyków Sztuki. Wkrótce jednak statuetka zyskała nowe korony srebrne, pozłacane, dekorowane kamieniami szlachetnymi. Uroczystej koronacji dokonał ks. abp Józef Bilczewski 26 czerwca 1902 r.”. В іншій статті уточнено: „Zarówno krzyżyk, jak i obie korony posiadają punce obowiązujące na terenie Galicji w latach 1872–1920, oznaczające próbę kruszcu i miejsce wykonania”.
Дату коронації вказано з посиланням на Słownik kościelny łacińsko-polski  о. А. Йоугана (A. Jougana). Перевірив – все сходиться. Однак „Gazeta Lwowska” в жодному числі за 1902 рік про коронацію не згадує, хоча й приділяє чимало уваги діяльності тодішнього римсько-католицького архієпископа Йосипа Більчевського (Józefa Bilczewskiego). Й лише у недільному номері часопису „Gazeta Lwowska” за 26 квітня 1903 року можна зустріти коротке повідомлення , а в наступному (за 28 квітня 1903 року) розлогий репортаж про коронацію фігури Богородиці:
„W kościele oo. Dominikanów we Lwowie odbyła się wczoraj (27.04.1903 – М.Х.) przed południem piękna uroczystość poświęcenia odrestaurowanej statuetki Matki Boskiej zwanej Jackową, […]”. Далі перелічено гостей – найвищих достойників королівства Галичини і Володимирщини, описано перебіг святкового богослужіння, подано виклад науки архієпископа Й. Більчевського і завершено так:

Następnie zszedłszy z kazalnicy i złożywszy infułę i pastorał, poświęcił ks. Arcybiskup statuę i włożył nowe korony złote na skronie Najśw. Panny i Pana Jezusa. Uroczystość zakończyła się o godzinie 1 z południa procesyą, w której nowo poświęconą statuę odprowadzono z przed wielkiego ołtarza do kaplicy Matki Boskiej (виділено – М.Х.).

    Про те, що і як було реставровано, читаємо у Божени Опілло: „Zniszczona została alabastrowa korona Madonny, […] w roku 1902 niemal całkowicie zeszlifowana pod pozłacane korony […]. Sprowadzona została w ten sposób do formy walca o wysokości około 1cm, nie posiadającego żadnych walorów dekoracyjnych, a służącego jedynie do osadzenia nowej korony metalowej”. У неї ж детальний опис нових срібних позолочених корон, які архієпископ Ю. Більчевський наклав на голови Богородиці й Дитяти 26 квітня 1903 року : Отже, ми відповіли на друге питання. Вияснили, що 26 квітня 1903 року краківську алебастрову фігуру Богородиці було короновано архієпископом Йосипом Більчевським у церкві Тіла Христового монастиря проповідників у Львові. Щоб накласти металеву корону на голову Богородиці довелося стесати алебастрову. Після коронації статую помістили у вівтар каплиці cвятої Вервиці (вона ж каплиця Потоцьких), і там вона була до 1946 року, коли домініканці забрали її до Кракова, до скарбниці монастиря св. Трійці, де вона перебуває донині.

    Але ми не маємо відповіді на питання, чи цю фігуру було виготовлено між 1901 та 1903 роком, чи на 1901 рік вона вже була в монастирі домініканців у Львові? 1856 року у Львові було видано книжку отця-домініканця Доната Піонтковського про „Гіацинтову Мадонну”. Основний  зміст книжки – це гостра полеміка з перемиськими домініканцями про те, що саме у Львові, а не в монастирі домініканців у Перемишлі зберігається славнозвісна фігура Богородиці. A priori все перевірено, все ґрунтується на документах і текстах, бо ж будь-яку неточність тут же буде використано contra. У книзі поміщено графічне зображення „Гіацинтової Мадонни” (мал. 3), яке перед тим було надруковано окремим відбитком у друкарні Корнелія Піллера у Львові. З того часу до нас дійшов ще один малюнок „Гіацинтової Мадонни” (мал. 4).

Його опублікувала Б. Опілло-Налєпа. Надамо їй слово:
Obraz olejny znajdujący się w zbiorach klasztoru OO. Dominikanów w Krakowie. Napis na odwrociu brzmi ‘Matka Bozka, Posążek św. Jacka, malował Saturnin Świerzyński 1866 r. ‘ (il. 8) Obrazek ma niewielkie rozmiary, zbliżone do wymiarów rzeźby lwowskiej. Madonna Jackowa oddana jest tu z dużą wiernością i dokładnością, już bez koron barokowych. Głowa Madonny musiała już ulec uszkodzeniu, brakuje wykończenia welonu, tak jak obecnie. Dobrze widoczne są pozostałości oryginalnej korony alabastrowej, w formie toczka, dekorowanego równoległym żłobkowaniem i resztkami sterczynek. Bardzo dokładnie przedstawiona jest korona Drzewa Życia, dzięki temu poznać możemy jej pierwotny kształt, zwłaszcza lewego odgałęzienia i zwieńczenia (nad rombem Chrystusa), które obecnie jest uszkodzone. Smok na postumencie nie posiada już skrzydeł.

    При порівнянні гравюри К. Піллера і малюнка С. Свіржинського виникає виразне відчуття відмінності, немов ці зображення мали за основу дві різні фігури. Загальна іконографічна схема одна, але деталі абсолютно інші. Цей здогад можна підтвердити, порівнявши гравюру Піллера з фото львівської ростової фігури Богородиці (мал. 3 і мал. 1), а малюнок С. Свіржинського – з краківською статуеткою Божої Матері (мал. 4 і мал. 2).

    У Свіржинського абсолютно все, до найдрібніших деталей відповідає первотвору, за винятком, зрозуміло, відсутніх 1866 року корон, які було накладено та освячено 1903 року. Тоді ж, щоб прикріпити корону на голові Богородиці, спиляли точок (головний убір), який зображено на малюнку 1866 року. На гравюрі, зрозуміло, не бачимо слідів нападу 1901 року – на місці голівка Ісуса, а також барокові корони на головах Богородиці та Дитяти. Разом з тим, простежується намагання „поправити”, „прикрасити”, ушляхетнити статую – надто незвичною, архаїчною, майже „кострубатою” виглядала вона для людей ХІХ ст.

    Таким чином, ми з'ясували, що в середині ХІХ ст. в монастирі проповідників у Львові було дві алебастрові фігури Богородиці з Дитям. Одна з них – та, що нині перебуває у Львові – була святинею, реліквією, „Гіацинтовою Мадонною”. Вона перебувала при золотих коронах з діамантами у вівтарі каплиці cвятої Вервиці. Саме її було спопуляризовано гравюрою К. Піллера, а пізніше саме цю фігуру пошкоджено 1901 року. Інша, котра сьогодні знаходиться в Кракові, була її „дублером”, найімовірніше зберігалася в скарбниці монастиря – і лише 1903 року (після освячення та коронації) вона стала святинею, реліквією, „Гіацинтовою Мадонною”. Джерела дозволяють визначити, коли з’явилася ще одна алебастрова статуя Богородиці в монастирі домініканців, та висловити припущення, як це сталося.

В опублікованій 1856 року книжці о. Донат Піонтковський серед інших документів помістив „Oświadczenie sumienne tegoczesnego zgromadzenia zakonu”. В ньому брати домініканці Руської провінції св. Гіацинта на весь світ заявили:

Ze strony zakonu kaznodziejskiego prowincyi ruskiej S. Jacka w ogóle, a w szczególności, ze strony konwentu Lwowskiego tegoż zakonu przy kościele Bożego Ciała położonego, wszystkim i każdemu kogo to obchodzi lub jakimkolwiek sposobem obchodzić może, niniejszym sumiennie oświadczamy, że oprócz jednej tylko statuy alabastrowej Najświętszej Maryi Panny w kościele naszym Bożego Ciała, w ołtarzu kaplicy Potockich znajdującej się, żadną innę statuę alabastrową Najświętszej Maryi Panny, ani w kościele, ani w klasztorze niema; i nigdy, i od nikogo niesłyszeliśmy, aby się w naszym kościele lub klasztorze Lwowskim, jaka inna statua alabastrowa Najświęt. Maryi Panny kiedykolwiek znajdowała (виділено – М.Х.).

7 березня 1856 року заяву власноруч підписали о. Провінціал Лев Улановский (Leon Ulanowski), пріори конвентів отці Іполит Пржесловський, Антонін Заак, Амброзій Вайс, Далматій Уфрієвич, Франциск Яржембінский, Егідій Войта, Гіацинт Чехович, Чеслав Лісс (Hippolit Przesłowski, Antonin Zaak, Ambrozy Wais, Dalmaty Ufryewicz, Franciszek Jarzębiński, Egidy Woyta, Jacek Czechowicz, Czesław Liss), видатні брати, серед них отці Садок Баронч, Донат Пйонтковскі (Sadok Barącz, Donat Piątkowski). Зрозуміло, що така заява мала на меті лише одне – припинити будь-які розмови, найперше серед братії, про наявність у львівському монастирі двох алебастрових статуй Богородиці, адже це могло поставити під сумнів культ „Гіацинтової Мадонни”. Отже, можна визначити 1856 рік як post quem з’яви „краківської ростової” фігури Богородиці у Львові. Post quem передбачає ante quem.

1852 року Феліціан Лобеський, знаний львівський мистецтвознавець в додатку до часопису „Gazeta Lwowska” опублікував серію розповідей про мистецькі пам’ятки, що зберігалися у львівських церквах та монастирях. Розпочав він з церкви Тіла Христового та монастиря домініканців. Описав та проаналізував реліквії, ікони, картини, портрети, скульптури, нагробки, конфесіонали, облачення, церковне начиння – все, що зберігалося в церкві, каплицях, на коридорах, в келіях, трапезній, захристії, бібліотеці – всюди, де можна було зайти і щось побачити. Ф. Лобеський не обминув львівської алебастрової фігури Богородиці. Вказав, що:

statua ta znajduje się po prawej stronie kościoła, w kaplicy zwanej grobową, umieszczona w ołtarzu, który obecnie dla przedsięwziętego odnowienia płócienną oponą jest zasłoniony”. Далі було зазначено: „Statua ta mierząca razem z swym postumentem z półtorej stopy wysokości, wyobraża N P. w postaci stojącej, w długich szatach, zaodzianiu i koronie na głowie, […] włos długi, rozpuszczony, nisko z ramion spadający, przypomina Madony Durera lub inne utwory tejże treści dawnej szkoły niemieckiej […]. Kolor alabastru bądź to przez dawność czasu bądź z innych przyczyn […] nie jest juz białym, lecz lekko bronzowy”.

Феліціан Лобеський відзначив ще одну примітну особливість львівської пам’ятки:
Do charakterystyki nareszcie tej pamiątki i to należy, iż w miarę jak się posążek zniża, cała jego dokładność i misterność roboty ustaje, […] co także zdaje się przemawiać za dawnem pochodzeniem utworu, gdyż późniejszi artyści właśnie takie oboczne szczegóły chcąc nadać swym utworom cechę zupełnego wykończenia, z jak największą dokładnością wykonywali i do dziś dnia wykonywają.

Супротивно цьому, Божена Опілло-Налєпа характеризує краківську ростову статую:
Madonna Jackowa” jest pełnoplastyczną figurą stojącą, wykonaną z alabastru o ciepłej tonacji barwnej […] Statuetka opracowana jest z jednakową starannością ze wszystkich stron, rzeźbiona głęboko i wyraziście (виділено – М.Х.), jednocześnie nie pozbawiona wdzięku i lekkości, między innymi dzięki odciążającym bryłę ażurom.

Отже, і колір алебастру, і довге, розпущене волосся, і корона на голові Богородиці, і висота фігури (29.77см х 1.5 = 44.66см), і розміщення статуї у вівтарі каплиці Потоцьких, і нерівність різьби – все вказує, що Ф. Лобеський аналізував львівську ростову фігуру Богородиці. Його було допущено до всіх закапелків монастиря домініканців, іншої статуї на той час у монастирі не було. Опис Ф. Лобеського було використано в творах Д. Піонтковського , С. Баронча (S. Barącz) , С. Кунасевича (S. Kunasiewicz) , Е. Новаковського. У всіх читаємо, що Мадонна має „włos długi, rozpuszczony, nisko z ramion spadający”. Особливо цінні у цьому плані свідчення львівських домініканців Д. Піонтковського та С. Баронча, котрі безпосередньо знали алебастрову Богородицю. Сказане дозволяє ствердити, що саме між 1852 та 1856 роком у львівському монастирі домініканців з’явилася ще одна алебастрова фігура Богородиці з Дитям.

21 жовтня 1878 року Едуард Тржемеський (Edward Trzemeski) (1843–1905), відомий львівський фотограф виконав світлину краківської ростової фігури Богородиці (мал. 5).
Вона один до одного повторює малюнок С. Свіржинського, точніше, малюнок і фото відтворюють прототип. Тобто, в цьому плані якоїсь нової інформації не отримуємо. Найцікавіше на звороті світлини! Оскільки фото опублікувала Б. Опілло-Налєпа, то їй слово:

Na odwrocie znajduje się nieco zatarta i nie zawsze dobrze czytelna inskrypcja wykonana ołówkiem: ,Cudowna P.M Jackowa, statuetka z alabastru w kościele OO. Dominikanów we Lwowie. Dar hr. Korynt. Przeździe(-ckiego,-ckich?) (prawdopodobnie chodzi o fotografię ponieważ źródła podają, że statuetka od dawna znajdowała się w kościelе) 21 10 78  (zapewne jest to data). ,Korony rzeźbione /Matki Bos (kiej?)84/ i Pana Jezusa obite, z (powodu?)/ nakładania na g (łowy)/ koron metalowych/ głowa Pana Jezusa nie (oryg.?)/ nową zastąpiona’.  [Przypis autora z  nr 84 informuje, że] Tekst w nawiasach jest domyślny.

З тексту випливає, що цю алебастрову фігуру подарував домініканцям граф Коритовський (Korytowski) чи  Пржездзіцький (Przeździecki). Оскільки це сталося між 1852 і 1856 роком, то на 1872 рік ім’я жертводавця забулося. Це міг бути або Еразм Коритовський (1816–1870), який був одружений на графині Сташевскій, або Олександр Пржездзіцький (1814–1871). Схиляюся до особи О. Пржездзіцького, який у 40–50 роках ХІХ ст. багато подорожував Європою, шукав, збирав та видавав рукописи, реліквії, пам’ятки, пов’язані з історією Польщі. Тож міг десь надибати на алебастрову фігуру Богородиці, майже тотожну з „Гіацинтовою”, придбати та пожертвувати її львівським домініканцям. Хоча, з іншого боку, як підданий Російської імперії він був більше зв’язаний з Поділлям (там розміщувалося його родинне гніздо Чорний Острів) та Варшавою, натомість галицький шляхтич Е. Коритовський – з Галичиною, Львовом.  Припущення Божени Опілло-Налєпи, що тут йдеться про дарунок якимось графом фотографії, коментувати не буду.

А як же бути зі словами десятка авторів, які в один голос зі статті в статтю, з книжки в книжку повторюють одно й теж саме: приписують краківській ростовій фігурі Богородиці, що перебувала у Львові неповних сто років (з 1852 по 1946), п’ятисотлітню – з 1401 по 1901 – фіксовану історії львівської алебастрової статуї Богородиці? Нормально, коли оновлена реліквія наслідує та продовжує історію культу своєї знищеної чи спрофанованої попередниці. Наприклад, коли в розповіді про львівську ікону Богородиці Благодатної (Matki Boskiej Łaskawej) згадують, що 1 квітня 1656 року король Ян Казимир (Jan Kazimierz) (1648–1668) склав перед нею обітницю (ślub), віддав себе і свою державу під опіку Королеви Корони Польської (лат. Regina Regni Polonae), а 12 травня 1776 року її було короновано папськими коронами, то сказане особливого застереження ні в кого не викликає. Це ж бо моменти культу ікони Божої Матері Благодатної у Львові. Але коли історик мистецтва ікону, яку сьогодні поміщено у вівтар кафедрального латинського собору у Львові, назве пам’яткою мистецтва кінця ХVІ ст., то матиме конфуз. Йому зразу ж нагадають, що намальовану 1598 року Йосипом Шольц-Вольфовичом нагробну ікону – з нагоди смерті внучки Катерини Домагалічової – 26 квітня 1946 року митрополит Львова архієпископ Євген Базяк (Eugeniusz Baziak) (1944–1962) вивіз до Польщі, і зараз вона зберігається у скарбниці кафедрального собору на Вавелі у Кракові. А у Львові – одна із двох її точних копій, які виконав проф. Йосип Никель (Jόzef Nykiel) в Академії мистецтв (ASP) у Кракові в 1978–1982 роках, коли  проходила реставрація оригіналу. Копії було короновано блаженним Іваном Павлом ІІ для конкафедрального собору в Любачові на Ясній Горі у Ченстохові 19 червня 1983 року та 26 червня 2001 року на Службі Божій у Львові для кафедрального латинського собору Успіння Пресвятої Богородиці.

На жаль, такого розрізнення пам’ятки мистецтва від об’єкта культу стосовно львівської алебастрової фігури Богородиці провести не можемо. І завинили у цьому, як не прикро, дослідники, історики мистецтва.
3 квітня 1901 року в часописі „Gazeta Lwowska” читаємо:

Na trzeciem z kolei posiedzeniu lwowskiej Komisyi historyi sztuki (dnia 16 lutego) p. Wład. Łoziński przedłożył fotografię posążku alabastrowego Matki Boskiej w kościele 00. Dominikanów we Lwowie, zdjętą na miejscu na życzenie prof. Maryana Sokołowskiego z Krakowa”.

У дискусії найцікавішим для нас є виклад виступу проф. Болоз-Антоневича:

...zastrzegłszy się, że statuetkę zna tylko z pobieżnej autopsyi, w dłuższym wywodzie starał się wykazać, najpierw, że utwór ma cechy techniki snycerskiej, a nie rzeźbiarskiej”, a [...] postać Matki Boskięj profilem lekko wygięta, o bujnie spływających włosach i w sukni o obfitych fałdach, jak niemniej motyw drzewa w krucyfiksie łukowato wygiętego z obciętemi gałęziami - jak na rzeźbie ołtarza w Lewoczy – przypominają szkołę Wita Stwosza z Krakowa.

     Йому опонували д-р Чоловський (Czołowski), архітектор Мокловський (Мokłowski) та Юліан Пагачевський (Julian Pagaczewski). У підсумку ухвалено:

Z powodu, że fotografia nie daje dokładnego wyobrażenia o technice i w ogóle o traktowaniu ciała i draperyi, uchwalono z nastaniem cieplejszej pory zbadać statuetkę na miejscu w kościele (виділено – М.Х.) i dopiero po takiem ścisłem zbadaniu przeprowadzić ponowną dyskusyę, któraby w rezultacie rozstrzygnąć mogła kwestyę czasu, w którym powstała i kwestyę dłuta, z pod którego wyszła.

Репортаж дозволяє зробити декілька висновків. Перше, дискутували про львівську алебастрову фігуру, оскільки тільки до неї можуть мати стосунок слова про буйно спадаюче волосся Богородиці. Друге, статуетка на фото була не пошкодженою, з голівкою Ісуса (попередньо ми встановили, що напад мав місце після 25 березня 1901 року). Третє, можна зробити припущення, що статуетка на світлині була без корон, оскільки фото робили для наукових цілей, непрямим підтвердженням сказаного є відсутність будь-яких згадок про корони в означеній дискусії. Четверте, було заплановано обстеження фігури на місці в каплиці Потоцьких, що відбулося 20 червня 1901 року, про що вже говорилося. Маємо світлину львівської алебастрової фігури Богородиці, яка відповідає визначеним параметрам – без корон, але з голівкою Ісуса (мал. 6), яку, можливо, тримали в руках, обговорюючи на засіданні комісії 16 лютого 1901 року. Фото публікувалося, але без посилань.


Репортаж про засідання Комісії історії мистецтва у Львові 16 лютого 1901 року повністю, слово в слово подано у 7-му томі „Sprawozdań” 1906 року. У текст було додано лише посилання (fig. 16) на фото статуетки.Фото опубліковано (мал. 8)
на наступній сторінці.
На фото бачимо зображення краківської ростової статуетки Богородиці після її коронації в церкві Тіла Христового 26 квітня 1903 року. А в тексті говориться про засідання комісії 16 лютого 1901 року, на якому обговорювалося фото львівської ростової фігури Богородиці  “o bujnie spływających włosach i w sukni o obfitych fałdach”, яке було зроблено на місці на прохання проф. М. Соколовського з Кракова 1900/1901 року.


Що це – випадковість чи свідома підміна? Однозначної відповіді немає. На певні припущення наштовхує примітка редакції на цій же сторінці:

W r. 1902 przedłożone zostało Komisyi Sprawozdanie grona lwowskiego z 13 czerwca (20. 06 – М. Х.) 1901. Na tem posiedzeniu komisya wybrana przez grono zbadała statuetkę Jackową na miejscu i prof. Antoniewicz zanalizował rzeźbę i doszedł do zupełnie innego wniosku, […] pochodzi ona z r. 1350 mniej więcej i wykazuje wybitne stylistyczne pokrewieństwo z drobną plastyką francuską tej epoki. Sprawozdanie to będzie drukowane w T. VIII Sprawozdań, (przyp. Redakcyi).

Тобто, під час підготовки до друку 7-го тому редакція вже мала звіт про засідання львівської комісії в каплиці Потоцьких 20 червня 1901 року, на якому було занотовано напад на статуетку, викрадення золотих корон і зникнення голівки Ісуса. Репортаж про це засідання було повністю надруковано в наступному, 8-му томі „Sprawozdań” 1912 року.

Недогляд, звичайно, помітили всі учасники дискусії як у Львові, так і в Кракові, але чомусь промовчали. Найбільша відповідальність лежить на редакторові проф. Соколовському, який, щоправда, непрямо вказав на підміну світлин, на їх нетотожність. Він заперечив висловлену загальну думку учасників дискусії у Львові 16 лютого 1901 року, що фото статуї невиразне, натомість наголосив, що фото достатньо якісне:

Fotografia statuetki alabastrowej lwowskiej (fig. 16) nie odpowiada zapewne pod względem wyrazistości wszystkim naszym wymaganiom, na co w dyskusyi powyżej streszczonej położono może zanadto wielki nacisk. Jest ona w każdym razie dostateczna, aby dać nam wyobrażenie o rzeźbie i ułatwić oznaczenie jej wieku i pochodzenia.

Ще більше завинив проф. Болоз-Антоневич, з подачі якого 20 червня 1901 року: „postanowiono figurkę z kilku stron charakterystycznych sfotografować dla posługiwania się temi zdjęciami w dalszych studyach i dyskusyi, w której pierwszy głos zastrzega sobie prof. Antoniewicz”. Думаю, що ці фото він зберігав у себе. Можливо, вони й сьогодні перебувають в його архіві. Означені фотографії до сьогодні не використано ані в дослідженнях, ані в дискусіях.

    Який наслідок мала ця історія? Опубліковане 1906 року в 7-му томі „Sprawozdań” фото ввело краківську ростову фігуру Богородиці в науковий обіг. Впродовж ста років (до 1997/2006 року) ця світлина під іменем „алебастрова статуя ‘Мадонна Яцкова’ зі Львова” по суті була єдиним об’єктом дослідження означеної пам’ятки, єдиним джерелом інформації, достатнім, „aby dać nam wyobrażenie o rzeźbie i ułatwić oznaczenie jej wieku i pochodzenia”. Було опубліковано десятки праць, в яких на основі аналізу означеного фото (fig. 16) висунуто різні гіпотези та версії щодо часу і місця виготовлення статуетки, її іконографії та функціонального призначення.

Підсумок дискусіям підбив Войцех Марцинковський (Wojciech Marcinkowski), у нього ж вичерпна бібліографія публікацій. В. Марцинковський констатував приналежність краківської ростової фігури до пізньоготичного іконографічного типу „schöne Madonnа” стилю, що сформувався в трикутнику Зальцбург – Відень – Прага  на рубежі ХІV–ХV ст. Разом з тим, відзначив наявність у фігурі низки архаїчних, не притаманних стилю високої готики деталей. Як пояснення, Марцинковський висловив припущення, що автор при виготовленні копіював давнішій зразок.   Отже, краківська ростова статуя Богородиці зайняла місце своєї попередниці не тільки як об’єкт культу, у вівтарі каплиці святої Вервиці монастиря домініканців у Львові, але й як пам’ятка мистецтва та історії на сторінках наукових праць. На сьогоднішній день ми вже багато знаємо про краківську ростову фігуру Богородиці. У 1997–1998 роках у Краківській академії мистецтв (ASP) було проведено наукову реставрацію пам’ятки м-ром Боженою Опілло-Налєпою. Тоді ж було проведено її комплексне дослідження. Результати реставрації, досліджень опубліковано в наукових виданнях. Серед іншого було взято зразки алебастру з різних частин фігури. Їх було проаналізовано за методом INAA (Instrumental Neutron Activational Analysis), що дозволило виключити алебастр з родовищ Малої Польщі та України як матеріал краківської фігури Богородиці. Окрім цього, було з’ясовано, що статуетка була оздобрена поліхромією. Б. Опілло-Налєпа реконструювала цю втрату. Залишилося заповнити лакуну в 450 років – з поч. ХV ст. до сер. ХІХ – історії цієї цікавої пам’ятки готичного мистецтва.

Маємо лакуну, щоправда, набагато меншу, всього 11 років – і в історії львівської ростової статуї Богородиці. Щонайпізніше перед 6 червня 1901 року домініканці забрали її з вівтаря каплиці святої Вервиці в монастирі домініканців у Львові. Що з нею сталося далі – невідомо. А 30 січня 1911 року, як записано в Книзі поступлень Національного музею ім. короля Яна III (Muzeum Narodowego im. Króla Jana III),  її було куплено у львівського колекціонера Степана Пелецького (Stefana Pieleckiego) (інв. № 828). 20 вересня 1940 року фігуру передано Історичному музеєві (інв. № Ск–481), а 1973 року – Львівському музею історії релігії (інв. № Ск–185). Всі музейні пертурбації зафіксовано на задній стінці п’єдесталу статуї (мал. 9). Отже, з 1401 й до 1901 року львівська алебастрова фігура Богородиці перебувала в церкві Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Її святість і чудодійність було стверджено папськими документами в 1587, 1708, 1759, 1856 роках, а також  грамотами львівських митрополитів й архієпископів у 1401 і 1759 роках. З 1911 року й донині вона зберігається у львівських музеях. Сьогодні цю визначу пам’ятку ХІІІ століття виставлено у постійній експозиції  Львівського музею історії релігії.

Якщо історія львівської ростової статуї Богородиці простежується досить повно, то дослідження її як пам’ятки мистецтва лише розпочинається. По суті нашими публікаціями львівську алебастрову фігуру Богородиці вводимо в науковий обіг. У порівнянні з Краківською Мадонною, яка є цілком готичним твором, львівська фігура виглядає грубою, ремісничою роботою пізнього часу, такі пам’ятки часто називають „роботою народного майстра”. Проте тонке моделювання найдрібніших деталей – очей, вуст, волосся, тернового вінця (мал. 10, 10а, 10б),

що відсутнє у краківській статуї, доводить: перед нами твір висококласного майстра-мініатюриста, тонкого знавця алебастру. А важкість, приземкуватість, архаїзм є ознаками стилю перехідної епохи – від романського до високої готики, тобто ХІІ–ХІІІ ст. Тоді в Європі відбувалося становлення домашньої побожності. Для практикування приватного, родинного культу почали виготовляти невеличкі фігури Христа, Богородиці, святих з найрізноманітнішого матеріалу, зокрема й алебастру. Згодом вони перемістилися до церков і каплиць – у вівтарі, табернакулуми, на колони. Львівська алебастрова фігура Богородиці прийшла до нас з того часу, вона чекає на вдумливих дослідників і тонких цінителів старовини.

Skrót
Автор аналізує історію алебастрової фігури Богородиці, що перебуває у Львівському музеї історії релігії. Цей твір тісно пов'язаний з фігурою „Гіацинтової Мадонни”, котра зберігається в домініканському монастирі у Кракові. В цьому контексті автор піддає сумніву твердження Божени Опілло-Налєпи про краківську алебастрову статую Божої Матері як про єдину й автентичну „Гіацинтову Мадонну”. На основі досліджень та публікацій ХІХ – поч. ХХ ст. автор стверджує, що львівська фігура є оригінальним твором готичного мистецтва ХІІІ ст., саме вона впродовж століть – з 1401 року до 1901 – перебувала у львівському монастирі домініканців та вшановувалась як „Гіацинтова Мадонна”.

Przypisy:

1. B. Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa” z końca XIV w. z klasztoru OO. Dominikanόw w Krakowie, Kraków 1998, с. 41.
2. Пор. E. Nowakowski, O cudownych obrazach w Polsce Pszenajświętszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa, Kraków 1902.
3. Пор. F. Łobeski, Opisy obrazów znajdujących się w kościołach miasta Lwowa. Kościoła parafialego XX. Dominikanów (ciąg dalszy). Statua alabastrowa ś. Jacka // Dodatek do Gazety Lwowskiej (1852), nr 46.
4. Пор. D. Piątkowski, Wiadomość historyczna o statuy alabastrowej Najśw. Maryi Panny Jackowej..., Lwów 1856.
5. Nowakowski, O cudownych obrazach w Polsce, с. 397.
6. Пор. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VIII, Kraków 1912, LVII–LVIII.
7. Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с. 43.
8. Lwowska Komisya Historyi sztuki // Gazeta Lwowska, nr. 294, (21. 12. 1901).
9. B. Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с.  31–32.
10. B. Opiłło-Nalepa, Konserwacja i stan badań gotyckiej, alabastrowej figurki Madonny Jackowej z klasztoru oo. Dominikanόw w Krakowie // Nowe pokolenie konserwatorόw krakowskich. Studia i Materiały Wydzjału Konserwacji i Restawracji Dzieł Sztuki Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie,  Kraków 1998, с. 167.
11. Пор. A. Jougan,  Słownik  kościelny łacińsko-polski , Lwόw 1938, c. 126.
12. Пор. Kronika, 25 kwietnia // Gazeta Lwowska, nr. 95, (26. 04. 1903).  
13. Kronika, 27 kwietnia // Gazeta Lwowska, nr. 96, (28. 04. 1903).
14. B. Opiłło, W. Marcinkowski, Lwowska Madonna Jackowa w świetle konserwacji 1997–1998 // Folia Historiae Artium. Seria Nowa 5 – 6 (1999 – 2000), с. 63.
15. Пор.: „Na głowę Marii nałożona jest dwudziestowieczna, ażurowa korona srebrna, pozłacana, wysadzana szlachetnymi kamieniami; opalami w sterczynach, granatami, szmaragdami, szafirami na obręczy. Głównym elementem zdobniczym jest cienki drut pleciony na kształt sznureczka, ułożony w naprzemian w motyw trójliścia z lancetowatym wypustkiem i sześcioramiennej sterczyny, o pięciu ramionach zakończonych kuleczkami, szóstym przytwierdzonym do obręczy. Obręcz udekorowana jest szeregiem przemiennie biegnących motywów trójliści i niewielkich kółeczek z osadzonym kamieniami szlachetnymi (w kolejności, licząc od przodu; granat, szmaragd, granat, szafir, granat, szmaragd) zamknięta na brzegach prostym sznureczkiem Pod koroną metalową widoczne są dwa pogrzeczne wałeczki - pozostałość pierwotnej korony alabastrowej, która uległa zniszczeniu. Głowa Dzieciątka także ozdobiona jest koroną. Jest ona dużo mniejsza, udekorowana jedynie opalami w sterczynach, wykorzystane są jednak podobne motywy zdobnicze” в: B. Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с. 5 – 6.
16. Пор. D. Piątkowski, Wiadomość historyczna, Lwów 1856.
17.  Там же, IV.
18.  Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с. 43.
19.  Пор. Piątkowski, Wiadomość historyczna, с. 66–67.
20.  Пор. Piątkowski, Wiadomość historyczna, с. 67–68.
21.  F. Łobeski, Opisy obrazów znajdujących się w kościołach miasta Lwowa. Kościół parafialny pod wezwaniem: Bożego Ciała przy klasztorze XX. Dominikanów, // Dodatek do Gazety Lwowskiej, nr 35–41, 43, 45,46 (1852).
22.  F. Łobeski, Opisy obrazów znajdujących się w kościołach miasta Lwowa. Kościóła parafialego XX. Dominikanów. Statua alabastrowa ś. Jacka //     Dodatek do Gazety Lwowskiej, nr 46 (1852).
23.  Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с. 5.
24.  Пор. Piątkowski, Wiadomość historyczna, с. 63–65.
25.  Пор. S. Barącz, Cudowne obrazy Matki Najświętszej w Polsce, Lwów 1891, с. 155–156.  
26.  Пор. S. Kunasiewicz, Przechadzki archeologiczne po Lwowie, II i III, Lwόw 1876, с. 180–182.
27.  Пор. Nowakowski, O cudownych obrazach, с. 396–397.
28.  Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, с. 43.  
29.  Lwowska Komisya Historyi sztuki // Gazeta Lwowska, nr. 76 (3. 04. 1901).
30.  Там само.
31.   Пор. Д.П. Крвавич, В.А. Овсійчук, С.О. Черепанова, Українське мистецтво, т. 2, Львів 2004, с.203; За інформацією В. Жишковича фото бачили в архіві проф. Д. Крвавича.                                      
32.  „P. Władysław Łoziński przedłożył fotografię posążku alabastrowego Matki Boskiej w kościele OO. Dominikanów we Lwowie, zdjętą na miejscu na życzenie prof. Maryana Sokołowskiego z Krakowa. Statuetka ta (fig 16), którą legenda o św. Jacku i podania klasztoru odnoszą do XIII wieku, wznosi się na prostym, czworokątnym piedestale, ozdobionym z przodu płaskorzeźbą, która wyobraża walkę św. Jerzego ze smokiem […]” в: Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VII, Kraków 1906, CCCV–CCCVI. 
33. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VII, Kraków 1906, CCCVIІ–CCCVIIІ.  
34. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VII, Kraków 1906, CCCV–CCCVI, прим.1.
35. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VIII, Kraków 1912, LVII–LVIII.
36. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce, VII, CCCVІІ–CCCVIІІ. 
37. Lwowska Komisya Historyi sztuki // Gazeta Lwowska, nr. 294, (21. 12. 1901).
38. Пор. Opiłło, Marcinkowski, Lwowska Madonna Jackowa w świetle konserwacji 1997–1998, с. 66–77.
39.  “Natomiast to, co w ujęciu formalnym Madonny Jackowej pozostaje w stosunku do rzeźb czesko-austriacko-salzburskich odmienne, wynika w istocie z niezwykłej, jednorazowej koncepcji ikonograficznej statuetki lwowskiej. Mam na myśli wyprostowaną pozę Marii, rozwiązanie lewej (od patrzącego) strony rzeźby (trzymanie w ręce atrybutu (Drzewa) zamiast zabawy z Dzieciątkiem właściwej dla Pięknych Madonn), ubrane Dzieciątko. Są to – w moim przekonaniu – ewidentne znamiona świadomej archaizacji, retrospektywy stylistycznej, której poddana została rzeźba, tak jakby chciano skopiować w alabastrze z około roku 1400 starsze dzieło kultowe” в: Opiłło, Marcinkowski. Lwowska Madonna Jackowa w świetle konserwacji 1997–1998, с.73–74.
40. Пор. Opiłło-Nalepa, Konserwacja gotyckiej rzeźby alabastrowej „Madonna Jackowa”, окреме видання прим.1; Opiłło-Nalepa, Konserwacja i stan badań, с., 163–174; Opiłło, Marcinkowski, Lwowska Madonna Jackowa w świetle konserwacji 1997–1998, с. 59–77.
41. Пор. M. Ligęza, E. Pańczyk, L. Rowińska, L. Waliś, B. Nalepa, A contribution of INAA to the determination of the provenance of the fourteenth century sculpture // NUKLEONIKA 46, n. 2 (2001), c. 71–74.
42. Пор. Opiłło, Marcinkowski, Lwowska Madonna Jackowa w świetle konserwacji 1997–1998, с. 65–66.
43. Пор. Dziennik nabytków Muzeum Narodowego im. Króla Jana III, с. 47.
44. Пор. Piątkowski, Wiadomość historyczna, с. 9–24, 31–58.
45. Хмільовський М. Про Гіацинтову Мадонну у Львові // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2010, Книга ІІ, Львів, 2010, с. 1041–1045; Його ж. Таємниці домініканського монастиря у Львові. Оповідь 2. Сенсація: Гіацинтова (Jackowa) Мадонна у Львові //  http://prostir.museum/publications/ua?id=723
(23. 10. 2009)